СЛІДКУЙТЕ ЗА НАМИ ТУТ
АГЕНЦІЯ НОВИН БОГОРОДЧАНЩИНИ
Інформаційно-пізнавальна інтернет-газета про рідний край, його жителів та їх життя
СЛІДКУЙТЕ ЗА НАМИ ТУТ
Інформаційно-пізнавальна інтернет-газета про рідний край, його жителів та їх життя
08/08/2025
Ветерани – це не просто статус, це люди, які знають справжню ціну життя, свободи і плеча поруч. Вони – це не каста знедолених, «списаних» звитяжців, а майбутнє України, її потенціал і найцінніший ресурс. Продовжити тримати стрій у тилу – діяти, впливати, бути потрібними, допомогти один одному «повернутись з війни» та адаптуватись до мирного життя – саме такі завдання поставили перед собою учасники бойових дій Солотвинської громади, які нещодавно об’єднались у громадську організацію «Краснопільське братство».
Очолив спілку ветеран Василь Хрептюк, у якого за плечима п’ять років боротьби за свободу України. Після кількох бойових травм та контузій – демобілізований за станом здоров’я.
Про власний бойовий шлях, важливість для ветеранів триматись разом, необхідність спрямування бойового досвіду у правильне русло, труднощі адаптації у цивільне життя учасників бойових дій, наскільки суспільство готове прийняти ветеранів, що найбільше болить оборонців Батьківщини та як членство у братстві допомагає інтегруватись демобілізованим у соціум – Василь Хрептюк поділився із «Західним кур’єром».
Хрептюк Василь Михайлович, 1974 року народження, житель села Пороги Солотвинської громади Івано-Франківської області. За його плечима – п’ять років служби у ЗСУ: два з половиною роки служби в АТО в складі 57-ї ОМПБр та 28-ї ОМБр та два з половиною роки протистояння ворогу під час повномасштабної війни у складі 10 ОГШБр «Едельвейс».
Вперше на захист України Василь Хрептюк став у березні 2015 року. Маючи військовий досвід строкової служби у морській піхоті, під час АТО довелось опанувати нову військову спеціальність танкіста. Спочатку прикарпатець був командиром танка, згодом – командиром танкового взводу ударно-тактичної групи 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
«Хоча у мене було звання старшого сержанта, через катастрофічний брак офіцерського складу, довелось обійняти цю посаду», – розповідає Василь Хрептюк.
Півтора року чоловік прослужив у 57-й бригаді. Брав участь у боях з окупантами у Горлівці, Зайцевому, Кодемі, Авдіївці.
«На той час це були досить напружені ділянки фронту. Проти нас стояв батальйон сепаратистів ДНР «Сомалі». У нас на всю лінію було тільки 12 танчиків, а у Ґіві – більше сорока. Але нам все одно вдавалось їх стримувати», – ділиться захисник.
В обов’язки командира танкового взводу, які виконував Василь Хрептюк, входило знати всі позиції – і свої, і ворожі.
«Тому я на пузі, як піхотинець, з розвідкою облазив всю лінію бойового зіткнення. За те, що завжди вибирав нестандартні ходи та позиції, часто ходив «по грані» отримав від побратимів позивний Сталкер, що у перекладі означає провідник, розвідник, вистежувач», – розповідає захисник.
У 2016 році Василь Хрептюк звільнився із АТО, трохи відпочив і вже через місяць підписав річний контракт у 28 окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Служив командиром танкового взводу у танковому батальйоні.
Ще під час служби в 57-й бригаді Сталкер отримав бойову травму та контузію. У 2017 році знову був поранений, після чого демобілізувався.
Зранку 24 лютого 2022 року Василь Хрептюк одним із перших прибув у РТЦК та СП. Був зарахований у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс» на посаду командира взводу управління артилерійської розвідки. У березні-квітні 2022 року підрозділ брав участь у звільненні від окупантів Житомирщини та Київщини, вкінці травня був передислокований на Донбас. У вересні 2023 році Василь Хрептюк отримав чергову бойову травму та контузію.
«Мене відправляли на ВЛК, але я всіляко відтягував цей момент. Так, як я вже не міг виконувати бойові завдання командира взводу артрозвідки, мене перевели на посаду головного техніка БУАР (батареї управління та артилерійської розвідки). І тільки через півроку, у березні 2024 року, я все ж таки пройшов ВЛК, рішенням якої мені було призначено групу інвалідності. Але я приховав це від рідних і поїхав воювати дальше», – розповідає Василь Михайлович.
Та воювати довго не вдалось. У червні 2024 року у населеному пункті Крива Лука Донецької області Сталкера наздогнав ворожий FPV-дрон.
«Коли я лежав на землі, а наді мною висів дрон з гранатою, подумав, що це вже останній «дзвіночок» від ангела охоронця. На щастя, оператор цього дрона побачив у посадці замасковані машини (наші муляжі) і вдарив туди», – розповідає оборонець.
Василь Хрепнюк отримав поранення ніг. Відтоді розпочався тернистий шлях по госпіталях та лікарнях.
«Я поки тримався, то тримався, а потім, як «посипався»… Дві операції на ногах, видалення жовчного міхура. Розумів, що вже не зможу якісно виконувати бойові завдання, а буду тільки тягарем для побратимів. У вересні 2024 року звільнився з військової служби за станом здоров’я».
Майже три місяці тому у Солотвинській громаді була створена громадська організація ветеранів війни «Краснопільське братство», очільником якої обрали Василя Хрептюка. Основною метою діяльності спілки є соціалізація та адаптація у цивільне життя ветеранів війни, підтримка, обмін досвідом та взаємодопомога, участь у патріотичних заходах, національно-патріотичному вихованні дітей та молоді, допомога побратимам, які продовжують боронити країну на передовій та збереження світлої пам’яті тих, хто загинув на полі бою.
Ідейною натхненницею створення «Краснопільського братства» є начальниця управління соціального захисту та надання соціальних послуг Солотвинської селищної ради Надія Титиш.
«Надія Ярославівна – це наш «двигун» та «ракетна установка», – з усмішкою додає пан Василь. – Саме вона все організувала, зібрала до купи нас. У деякій мірі, навіть заставила нас вилізти зі своїх «мушель» та вийти в люди. Ми діємо відносно недовго, але вже взяли хороший темп. Тішить, що з кожною зустріччю хлопці стають все більш активні, згуртовані, ініціативні», – розповідає Василь Хрептюк.
Членами братства є всі учасники бойових дій Солотвинської громади – як ветерани, так і діючі військовослужбовці. А це понад чотири сотні захисників України. Зокрема, у громаді налічується понад сотня демобілізованих, які й стали кістяком братства.
«Більшість з нас звільнені зі служби за станом здоров’я. Коли здоров’я підірване, ти стаєш тягарем для побратимів і тебе обнулять дуже скоро. Саме відчуття «списаності», використаності найбільше тригерить ветеранів після повернення з фронту. А участь в організації дає відчуття опори, зайнятості, відповідальності, потрібності, що твій бойовий досвід та ресурс можуть приносити користь і після завершення військової служби», – додає Сталкер.
І зізнається, що процес адаптації до мирного життя учасників бойових дій досить складний. Особисто йому у цьому дуже допомогли дружина Марія та батьки, які з розумінням ставились до його стану.
«Перший-другий місяць у мене була якась ейфорія – відсутність обстрілів, небезпеки, страху, фізичного навантаження. Однак згодом, навпаки, тиша та спокій тилу почали гнітити та дратувати. Постійно запитував себе: «А що далі?». На роботу, яка подобається, вже не підеш, бо здоров’я не позволяє. Стоїш дезорієнтований, як мала дитина на роздоріжжі і роззираєшся по сторонах, руки опускаються, внутрішні сили гаснуть. Та коли поруч є люди, які тебе підтримають, підштовхнуть до дій, потроху починаєш акліматизовуватись. І тут, як подарок з неба – Надія Титиш з ідеєю створення братства. І я потихеньку, як локомотив, почав набирати обороти життя. Відчуття внутрішньої порожнечі поступово розвіялось», – ділиться ветеран.
Важливим моментом діяльності «Краснопільського братства» є також спілкування з однодумцями, які розуміють один одного без слів.
«Мусимо бути разом, бо побратимство – це назавжди. Не маємо морального права триматись врізнобіч, коли нас так багато чого обʼєднує. Важливо направити бойовий досвід кожного ветерана у правильне русло. Хоча фізично більшість з нас із обмеженими можливостями, у кожного ветерана є великий внутрішній ресурс, просто його треба витягнути та розкрити. Ми, як учасники бойових дій, підтримуємо побратимів, щоб вони не занурювалися в депресію, не шукали розраду в алкоголі чи психотропах. Ми надихаємо один одного власним прикладом та є найкращими психологами для самих себе. Між собою ми говоримо про такі речі, про які ніколи не розкажеш рідним, цивільним друзям чи психологу», – розповідає оборонець.
За невеликий проміжок часу діяльності братства, вже чотири рази відбувались збори. І, що важливо, на зібрання приходили майже всі ветерани громади і навіть діючі військовослужбовці, які перебували у відпустці в той час.
Першою вагомою подією, яку вдалось реалізувати ветеранам Солотвинської громади став благодійний захід, проведений під час Всеукраїнської прощі у Манявському монастирі. Поблизу Українського Афону ветерани розгорнули виїзну кухню та власноруч варили смачний бограч, освіжаючий узвар, смажили картоплю, вареники та інші смаколики з благородною метою – щоб зібрати кошти для підтримки побратимів на фронті. У найближчих планах ветеранів – спільний похід на Сивулю та на Говерлу.
Так, як «Краснопільське братство» є неприбутковою організацією, то ветерани самостійно шукають шляхи фінансування. Це допомога від меценатів та доброчинців, участь у грантових програмах, продаж сувенірів та військової атрибутики, виїзні кухні, благодійні ярмарки тощо. Також мають надію і на співпрацю з місцевою владою. Недавно Солотвинська селищна рада виділила для братства приміщення, наразі там тривають ремонтні роботи, які виконують в тому числі ветерани.
Водночас, Василь Хрептюк наголошує, що важливу роль у адаптації ветеранів відіграє, наскільки суспільство готове прийняти тих, хто повертається з війни:
«Ставлення до учасників бойових дій різне. Іноді ветеранам потрібна просто тиша, без зайвого галасу. Переважно цивільні обмежуються словами вдячності. Однак, важливо не лише сказати «дякую», а й реально допомагати. Байдужість болить найбільше. Не до нас, а до війни в цілому. Тяжко дивитись, як земляки живуть своїм життям, ніби війна їх не стосується, у той час, коли гинуть люди, коли волонтери зі шкіри вилазять, щоб закрити збори на потреби фронту».
Важливість діяльності «Краснопільського братства» ще й в тому, що ветерани мають можливість заявити про себе:
«Ми є! Ми продовжуємо боротьбу – на задній лінії, але ми в строю! Нам пощастило вернутись з фронту, хоч і нездоровими, зате живими. Хоча ми всі були готові прийняти смерть, бо кожен знав куди і заради чого йшов. Тому я не збираюсь сидіти, склавши руки, мовляв – «я своє державі вже віддав». Поки триває війна «я своє ще не віддав». І так повинен жити кожен українець – робити справу, а не плювати на плечі тим, хто хоч щось робить заради наближення перемоги України».
Водночас, Василь Хрепнюк зізнається, що найбільше дратує учасників бойових дій, коли цивільні хочуть прикритись їх бойовим авторитетом. Побутує думка, мовляв, «хлопці вернуться із фронту і наведуть порядок». У цю обнадійливу фразу вкладається чимало значень – від боротьби з корупцією, розправи з місцевими ділками та тиловими щурами до укріплення закону, порядку та відбудови України.
«То військові мають і на фронті жертвувати власним життям та здоров’ям і, повернувшись з того «пекла», ще в тилу лад наводити?! Який кінь везе, того ще й б’ють! А ви що будете робити? Не можна на одні плечі скидати всі проблеми!», – говорить захисник.
І наголошує, що перш за все, ветеранам потрібен спокій, фізичне відновлення, здоровий сон, психологічне розвантаження. Багато хто хоче просто тиші – відключитися від новин, шуму, людської метушні, відволіктися від усього негативу, який довелось пережити на передовій, побути з родиною, а не вирішувати державні питання.
«Зміни мають відбуватися паралельно. Поки воїни захищають країну від окупантів, цивільні повинні боротись з внутрішніми ворогами. Не варто перекладати це на «хлопців з фронту». Місія військових – перемогти, і вони з нею впораються. Натомість порядок у державі і в своїх громадах треба наводити самотужки. І не відкладати це до часу завершення війни, а робити це вже. Щоб гідно зустріти тих, хто повернеться з фронту та в знак шани та світлої пам’яті про тих, хто віддав за свободу України найцінніше – власне життя», – наголошує ветеран.
Мар’яна СЕРЕДЮК
Інформаційний оглядач інтернет-сайту Bogo News.
