Інформаційно-пізнавальна інтернет-газета про рідний край, його жителів та їх життя
26/07/2024
Йордана Канюк з села Росільна, що в Дзвиняцькій громаді, ще змалку полюбила коней. Її батько купив його, коли дівчинка була ще в першому класі.
Кінь в сімʼї був для роботи, але Йордані він дуже подобався. Тому коли вона подорослішала — вирішила навчитись їздити верхи. На той час їй було 13 років.
«Це потрібно любити. Цю справу неможливо робити без любові. Так, на початку я багато разів падала, бо все робила сама і не мала вчителя. Тепер розумію, що якщо не впадеш, то не поїдеш. Страху в мене не було взагалі, бо я дуже люблю коней. Тому не боялася ні свого, ні чужих. – каже Йордана.
Йордана робила багато фото зі своїм улюбленцем на прізвисько Лисий. Знімала відео та публікувала їх в соціальних мережах. Контент набирав популярності не лише серед знайомих, але й потрапив в рекомендації багатьом іншим користувачам. Цього року, навесні, дівчина побачила, що один фотограф шукає коня для своєї фотосесії та написала йому.
«Я ніколи про таке й не думала. Але наважилась спробувати. Це було дуже цікаво, фото вийшли неймовірно гарними. Їх побачило багато людей. Після цього такими фотосесіями почали все більше цікавитися, — пригадую дівчина.
Йордана розповідає, що її кінь підпускає до себе усіх людей, він дуже мирний та лагідний. Головне не лізти дуже близько до очей, щоб той не налякався. Але щоб все точно пройшло «гладко», то з ним спочатку краще познайомитися, пригостити морквою або яблучком, задобрити його. Ситуацій, щоб кінь вдарив або ж вкусив, в неї ніколи не було.
«Часом буває, що людина боїться залізти на коня через страх. Я постійно поруч та допомагаю як фізично, так і морально. Бо вперше підійти до коня для людини буває досить страшно. Але тут важливо, щоб людина керувала конем, а не він тобою.»
Однією з умов вдалої фотосесії є присутність поруч господаря.
«Був випадок, коли я була за кордоном і потрібно було коня для фотосесії. Я попросила свого брата, щоб він відвів його на зйомку. Але брат не зміг з ним впоратися, кінь тікав та не слухався.»
До кожної зустрічі з новими людьми дівчина ретельно готує свого улюбленця. Миє спеціальними засобами та вичісує.
«Його потрібно часто мити, особливо влітку. Взагалі на коня йде дуже багато води, щоб гарно його виполоскати. Пригадую перші рази він взагалі не хотів митися, брикався, важко звикав. Зараз він від цього кайфує.»
Кінні фотосесії приносять дівчині велике естетичне задоволення. Окрім того, це також фінансово вигідно.
«Мені дуже приємно, що люди приїздять здалеку, щоб пофотографуватися та поїздити верхи. У мене навіть були люди, які просили про прості прогулянки з конем, без фотосесії. Це певна терапія. Кінні прогулянки дуже корисні для здоровʼя хребта, при емоційному виснаженні та проблемах з нервовою системою. Взагалі в народі кажуть, що коні забирають від людини хвороби.»
Наразі дівчина на постійній основі співпрацює з двома фотографами, які періодично приїздять на фотосесії. Охочих завжди вистачає. Проте часто пишуть люди, які живуть дуже далеко та не мають змоги приїхати й, на жаль, Йордана не може їм допомогти.
Великим плюсом для фотографів також є місцеві краєвиди, які дозволяють відзняти дуже гарні кадри. Гірська місцевість на задньому плані та масштабні поля дають площу для реалізації багатьох задумів фотографів та їхніх клієнтів.
Родичі підтримують дівчину в її захопленні. Тримають вдома коня лише заради неї. Доглядають його, коли дівчина їде на роботу за кордон. А коли вона вдома, то самотужки його годує, доглядає та часто вигулює, якщо немає замовлень, щоб він не був на одному місці.
Йордана мріє, що колись придбає собі ще одного коня — спортивного, який був би для верхової їзди. Загалом дівчина хотіла б стати коноводом. Планує, що набереться ще досвіду та пройде спеціальні курси. Вона бачить в своєму захопленні потенціал та не збирається зупинятися на досягнутому.
Освіта – бакалавр журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю УКД.
Досвід роботи в журналістиці 5 років.