Пише про це Західний кур’єр.

Коляда – це свого роду співоча молитва. Вона відганяє злі сили, розганяє темряву. Християни вірять, що в цей момент «відкриваються небеса» і наші молитви доходять швидше до Бога. Тому у час війни українці колядують, як ніколи гаряче, щиро, відчайдушно, зі сльозами на очах та з вірою в серці. Коляда для українців завжди була своєрідною формою суспільного протесту окупантам, духовною зброєю проти безбожної комуністичної влади. А в умовах нинішньої російсько-української війни вона стала особливим духовним славнем, який об’єднує, дає нам сили, розвіює смуток та заліковує рани. Дає можливість познайомити світ із неповторною українською культурою, унікальними різдвяними традиціями та звичаями, які українці пронесли і зберегли крізь віки і всі випробовування нашої багатостраждальної історії.

«Сумний святий вечір» підхопила вся площа

П’ять років тому у селі Гута, що на Богородчанщині, вперше відбувся Міжнародний різдвяний фестиваль «Коляда в Карпатах». Започаткували його вихідці з цього чудового краю – сім’я Яремчуків, засновники Громадської організації «Єдність нації», та польське Товариство імені Анджея Потоцького. Чотири роки поспіль колективи з різних країн Європи приїжджали на Різдво на Прикарпаття. Цьогоріч фестиваль мав бути ювілейним, але події, які тривожать не тільки Україну, а й світ, стали причиною того, що вперше за п’ять років фестиваль проводився не на українській землі. Організатори запросили представників місцевого самоврядування Солотвинської громади, до якої належить Гута, як господарів та творчі  колективи Прикарпаття до Польщі.

Україну в Польщі цьогоріч представляли: солотвинський фольклорний колектив «Бойківські кралі», гутівський гурт «Бистриця», богородчанський народний аматорський ансамбль «Вишиванка» та народний фольклорний ансамбль «Тайстра» з Коломиї.

За словами керівниці відділу культури, туризму, національностей та релігій Солотвинської громади Ірини Суслик, програма фестивалю була насичена: «В перший день наші колективи мали можливість нести радість народження Христа на свято Степана у храмах – парафіяльній церкві ПВТ, замойському соборі 1711 року та костелі отців-францисканців. У цей день ми плакали, плакали і ще раз плакали, бо відчули, що польська нація разом із українцями. У кожному храмі священники говорили про складні часи в Україні, про воїнів, які мужньо відстоюють свої землі, і про те, що ми вистоїмо, бо вміємо берегти свою культуру і традиції, що вони готові надавати посилену допомогу Україні та українцям. Отці-францисканці також відправляли месу за наших воїнів. Другий день нас гостинно зустріло інше місто Криниця-Здруй. Тут пройшов ще один фестивальний день, під час якого гучно звучала українська коляда. Ґазда садиби, де колективи вечеряли, розповідав, що поляки солідарні з Україною, що він сам побував у жовтні у Миколаївській та Запорізькій областях, він бачив ті жахи, які москалі творять у нас, казав, що поляки будуть підтримувати українців до перемоги, бо інакше й бути не може».

Колядники з Прикарпаття виконували українські коляди, віншували українською і польською мовами. «І мова кордонів не знала, ми розуміли їх, а вони розуміли нас. Коли депутатка Солотвинської селищної ради, директорка Яблунського ліцею Ксенія Данилюк читала авторський вірш про мужність українського війська, про воїнів, які відзначають Різдво в окопах, плакали всі, а колядку «Сумний Святий вечір» підхопила вся площа», – ділиться враженнями пані Ірина.

За словами Ірини Суслик, три дні у мирній, спокійній і вільній країні з тривогою у душі, думками з рідними, з повітряними тривогами у телефонах, з новинами з поля бою ще раз довели, що дружні країни треба відвідувати, вивчати та переймати досвід, боротися і берегти своє, бо кращої землі, аніж рідна Україна, у світі немає. «У кожному виступі зазначалось, що Різдво в Україні цьогоріч сумне. Але з народженням Ісуса Христа ще більшою стає надія на нашу перемогу. Маємо велику надію, що наступний, шостий фестиваль, таки повернеться у рідний край і прийматиме гостей у вільній, незалежній Україні», – говорить пані Ірина.

Замість водити Меланку – колядуватимуть у храмах

Ірина Суслик впевнена, що значення «культурного фронту» в час війни – надзвичайно вагоме. Це те, за що бореться наша армія. Адже Україна – це не тільки територія, це наша історія, культура, традиції. І саме збереження, примноження та відтворення всього українського є основним завданням культури, особливо у час зазіхання на нашу незалежність.

«Культурні заходи об’єднують людей. У час війни культура Солотвинської громади, мабуть, як і у більшості українських громадах, набула іншого звучання. Ми повністю відмовились від розважальних програм, натомість із новою силою відродили патріотичний, духовний та благодійні напрямки. Знаєте, українці – це взагалі унікальний народ. Коли нам сумно – ми співаємо. Коли нам дуже сумно – ми співаємо ще голосніше. У пісні людина виливає свій біль, у пісні, як і в праці, вона відроджується. У співі зберігається світло, а на душі стає легше, наче камінь сходить… За цей нелегкий рік ми провели понад 800 заходів, до яких залучали не тільки місцевих майстрів, а й внутрішніх переселенців, які мешкають у нашій громаді. Проведено дуже багато майстер-класів, виставок, духовних заходів, благодійних виступів. Культура мусить працювати для того, щоб акумулювати сили, підтримувати бойовий дух як у тилу, так і на передовій», – додає співрозмовниця.

Також під керівництвом Ірини Суслик у селищі Солотвин діє зразковий фольклорний колектив «Краснополля», створений школярами у 2015 році. Зараз перший набір «Краснополля» вже є студентами, деякі вже працюють на роботі, але все одно збираються, вчать новий репертуар та продовжують виступати. Виконання гаївок, унікальна програма вигону худоби в поле, пошук та відтворення старовинних патріотичних пісень, віншування, щедрування. Також сім років поспіль юні солотвинці водили вертеп на Різдво та Меланку на свято Василія. Цьогоріч від цих розважальних дійств вирішили відмовитись. Натомість проведуть різдвяний фестиваль під назвою «Моє Різдво – то Христос», який проходитиме з 22 січня до 15 лютого у святинях Солотвинської громади.

«Хоча символізм обряду Меланки полягає у заклику розвивати господарство та скотарство, все ж таки має жартівливий характер. Цього року немає настрою до жартів та кпин. Тому ми вирішили обмежитись тільки духовною колядою», – говорить пані Ірина.

Однак наставниця солотвинських талантів впевнена, що на наступні різдвяні свята вже помеланкують від душі: «Колектив «Краснопілля» – це моя гордість. Заняття у колективі сприяють формуванню талановитих, різносторонньо розвинених особистостей, справжніх патріотів. Це молодь, на котру я б хотіла, щоб рівнялись інші. Тішуся, що мої старання приносять плоди. Мої юні «краснопільці» самі шукають фольклор, із захопленням цікавляться історією, записують старовинні тексти пісень, складають цікаві програми та завжди гідно представляють не тільки нашу громаду, а весь наш прикарпатський край. Колектив побував на Міжнародному фольклорному фестивалі «Котилася торба», який відбувався у Дубно, що дало дітям поштовх ще більше займатись творчістю і популяризувати українську культуру. Переконана, що з такою молоддю в України буде світле і процвітаюче майбутнє».

Колядки цьогоріч глибоко відгукуються у серцях мільйонів українців. Написана у сорокові роки двадцятого століття коляда «Сумний Святий вечір» боляче перегукується з нинішньою реальністю. Ненависний сусід продовжує чинити криваві злочини на нашій багатостраждальній землі. Та українці вкотре доказують, якою сильною, незламною і героїчною нацією ми є. Зболені, але нездолані, колядуємо: «Поможи нам Боже, це все перебути, й нашу неньку Україну з кайданів розкути».

Автор Мар’яна РИНДИЧ

Данило Липівський

Інформаційний оглядач інтернет-сайту Bogo News.